В Лубнах, старовинному місті над Сулою, футбольного м’яча побачили десь перед самою Революцією 1917 року. В ті часи нова гра була поширена переважно серед заможніх верств населення - справжні м’ячі, бутси, форма були недоступні бідним робітникам, а тим більше селянам. Навіть серед гімназистів та студентства, які були головною діючою силою в розповсюдженні гри, справжній шкіряний м’яч був великою рідкістю. Від них нову гру швидко переймали хлопці з бідняцьких робітничих околиць, які грали де прийдеться і чим прийдеться, створюючи так звані «дикі команди». У 1915 році в Лубнах стали до ладу евакуйовані з прифронтової смуги заводи «Фенікс» і «Механік» та суконні фабрики, на яких працювало багато військовополонених австрійців. Вони ще до Першої світової війни грали в «копаного м’яча» на батьківщині і також чомусь навчили місцеві «дикі команди». 19 березня 1918 року Лубни окупували німецькі війська, запрошені на Україну Центральною Радою. Тоді в місті вже існувала перша справжня футбольна команда. Вона складалася з хлопців робітничих кварталів. Капітаном команди був двадцятирічний воротар Петро Сафонов, який в подальшому багато зробив для становлення гри в Лубнах. Літом 1918 року за пропозицією німецького генерала Меліора солдати, що у вільний час проводили ігри між собою, вирішили визвати на товариський матч лубенських футболістів. Нажаль, ніяких подробиць цього поєдинку досі не знайдено. Але сам факт проведення гри є незаперечним. Після революції та громадянської війни футбольне життя в місті стало потроху відроджуватись. Організація спортивного руху спочатку зосередилася в руках Всевобуча.
     У 1922-1923 роках в Лубнах поступово з’являються перші футбольні команди: «Фенікс», «Залдор» (пізніше - «Локомотив»), «Райсоюз». У 1923-1924 роках постала команда лубенського «Спартака», яка пізніше брала участь в обласних турнірах. Військові з місцевого гарнізону РСЧА створили команду «Червоноармієць».
     У 1927 році відбувся футбольний турнір IV Всеукраїнської Спартакіади, в якому вперше взяла участь і команда Лубенського округу. Але на першому ж етапі лубенці за підсумками двох матчів поступилися суперникам з міста Ромни – 0:0, 1:1 (перегравання) і вибули з подальшої боротьби. Але то була перша участь команди міста в чемпіонатах України. Після 1928 року всі провідні гравці Лубенщини зосередилися в команді нового товариства «Динамо», яке вже у 1931 році першим в місті отримало свій гарно обладнаний стадіон на 500 глядачів. Провідними футболістами міста у 20-30-х роках були: П. Сафонов, Л. Волков, К. Терлецький, І. Власенко, Г. Сурмило. В першому чемпіонаті Полтавщини у 1938 році від міста над Сулою виступав «Спартак», який вийшов до другого кола змагань, але у фінальний турнір не пробився. Вже після війни 1941-1945 роках відроджений «Спартак» навесні 1946 року здобув обласний Кубок товариства «Спартак», а восени вийшов до фіналу головного обласного Кубка. Головним організатором та провідним футболістом лубенського «Спартака» був Г. Глебович. Також у команді своєю грою виділявся воротар Борис Массарський.
     У 1947 році на великому верстатобудівному заводі «Комунар» створюється футбольна команда «Батьківщина» (Лубни), яка здобула перші успіхи на обласному рівні. У 1949 році вона вийшла до фінального турніру чемпіонату області, де посіла сьоме місце. А у 1952 році пробилася у фінал Кубка області, де поступилася полтавському «Локомотиву» - 1:6. Головним тренером «Батьківщини» був Леонід Волков. Провідні гравці: Ю. Войнаховський, М. Свергуненко, О. Праченко, В. Хохлов, Л. Якуба. В подальшому команда заводу «Комунар» змінює назву на «Салют», а у 1954 році перетворюється на «Торпедо».
     З 1957 року відчутною силою в обласних змаганнях стає команда заводу сільськогосподарських машин «Комсомолець» яка була утворена ще у 1948 році. Вже під назвою «Колгоспник» вона першою з лубенських команд у 1959 році стає призером обласного чемпіонату, посівши третє місце. Керівником команди був І.Є. Нєлін, провідними футболістами В. Скосогоренко, П. Левін, І. Фещенко, К. Переверзєв, А. Тюро, А. Шматко. Також на деякий час стала відомою армійська команда Лубенського будинку офіцерів (ЛБО), яка стала срібним призером Кубка ККВО у 1958 році та брала участь в обласному кваліфікаційному турнірі до чемпіонату України серед КФК у 1959 році. Пізніше армійці виступали під назвою «Чапаєвець». Довгий час тренував колектив Макс Ісакович Шафір. Провідними гравцями в різні роки були : В. Мухін, М. Грузман, А. Белан, М. Кофман, В. Рязанов, Р. Оганесян, В. Шнейдерман, А. Тюро, А. Голубєв, В. Єгорович та інші. Наприкінці 50-х - початку 60-х років на провідні ролі в лубенському футболі знову виходить «Торпедо».
     Вже у 1958 році комунарівці під назвою «Авангард» (яка протрималася лише два роки) вийшли у фінал Кубка області, де поступилися полтавському «Локомотиву» - 0:3. У 1960 році команду очолив колишній голкіпер Михайло Юхимович Нежинський. Довгі 30 років він незмінно керував колективом, виховав багато відомих лубенських футболістів. Під його керівництвом «Торпедо» у 1963 році грало у фіналі Кубка області, де поступилося «Авангарду» (Крюків) - 0:3. Наступного, 1964 року така ж доля спіткала і команду заводу «Комсомолець» - «Металіст» (Лубни), яку очолював К.Л. Переверзєв. Знову сильнішим виявився «Авангард» (Крюків) - 1:0. Але нехай не дуже вдало, та два роки поспіль у фіналі Кубка Полтавщини грали лубенські команди. Більшого довгі роки командам з Лубен не вдавалося зробити. Провідними гравцями у 60-х роках в «Торпедо» були: М. Грузман, Г. Степанов, В. Даценко, Я. Рожко, В. Урліх, П. Акулов, В. Маковський ; в «Металісті» : І. Фещенко, В. Могущий, О. Калюжний, А. Тюро, Ф. Пугачов.
     У 1969 році лубенський «Металіст» змінив назву на «Колос» та прийняв участь у фінальному турнірі республіканського турніру «Золотий Колос».
     У середині 70-х років до учасників обласного чемпіонату залучилися нові лубенські команди «Імпульс» (завод «Лічмаш») та «Хімік» (хімфармзавод). Спочатку вони грали по другій групі. Але у 1977 році «Імпульс» під керівництвом Павла Олексійовича Акулова вже виявляв грізну силу.
     У 1980 році команда заводу «Лічмаш» здобула «бронзу» обласного чемпіонату. Провідні гравці команди : П.Лисюра, А.Гармаш, В.Кочерга, П.Колодій. У 1981 році перший успіх прийшов і до сільських футболістів Лубенщини – «Україна» (Оріхівка) стала срібним призером Республіканського ДСТ «Колос», фінальні змагання якого відбулися в Криму. У 1982 році завдяки зусиллям начальника фізпідготовки військової частини міста майора М. Черненко в Лубнах на базі спортроти відроджується армійська команда, яка отримує назву «Зірка». З допомогою офіцерів П. Третяка та Ю. Шера, які були палкими шанувальниками футболу, команда збирає найкращі сили з військових строкової служби, які грали в різних командах майстрів. Вже в рік дебюту команда здобуває «срібло» обласного чемпіонату, а у 1983 році першою з лубенських команд досягає історичного успіху - стає чемпіоном області. Нажаль, в тій команді не було місцевих гравців. Але грали футболісти, які в подальшому принесли славу полтавському футболу : С. Лукаш, Д. Гордєй, А. Северин, І. Китайко. У 1984 році в цій команді розпочав виступи і один з найкращих лубенських футболістів – Ігор Ладатко.
     У 1984 році відбулося урочисте відкриття центрального лубенського стадіону «Колос» (колишній «Металіст»). Це дало змогу піднести футбол в Лубнах на вищий рівень. Вже у 1985 році на базі «Зірки» за фінансової підтримки райради ДСТ «Колос» було створено нову загальноміську команду «Сула», яка відразу почала виступи в чемпіонаті УРСР серед КФК. Очолив її молодий місцевий тренер - Олександр Іванович Сердюк. Дебютний сезон виявився вдалим - третє місце в зоні. Але у 1986 році команда не виступала. Лише у 1987 році почалося відродження. З новим головним тренером - В.В. Звягіним «Сула» вперше здобула Кубок області. У фіналі була перемога над міцною командою «Кремінь» (Кременчук) - 2:0, а в чемпіонаті УРСР лубенці стали другими в зоні, поступившись лише черкаському «Дніпру». Вдало команда грала і в Кубку УРСР. Трохи гірше «Сула» провела 1988 рік.
     Але з приходом у 1989 році нового головного тренера - І.М. Славинського у місті почався справжній футбольний бум. Команда виграла змагання у своїй зоні КФК, а у фінальному турнірі в Криму стала п’ятою. Наступного 1990 року «Сула» стала другою в зоні після «Сталі» (Комунарськ, Алчевськ), а останній союзний сезон 1991 року провела трохи гірше - лише п’яте місце. До успіхів слід додати переможні фінали Кубка Полтавщини - 1989,1990,1991 років. За роки виступів «Сули» в часи СРСР за лубенців грало багато відомих майстрів, серед яких важко виділяти кращих. Та, безумовно, найвідомішими були : О. Швойницький, В. Глушаков, Ю. Єфремов, І. Жабченко, В. Панасюк.
     Незалежні змагання України 1992 року «Сула» розпочала з обласного чемпіонату та швидко піднялася на більш високий рівень. У 1992-1994 роках лубенці грали в аматорській першості, а один сезон 1994/95 років провели в ранзі команди майстрів третьої ліги національного чемпіонату України. Вдалим був виступ і в національному Кубку України 1993-1994 років, коли «Сула» перемогла «Динамо-2» (Київ) з Андрієм Шевченко у складі!!! За цей час в команді О.І. Сердюка підросли здібні місцеві гравці - В. Каретник, А. Сірик, О. Кулик, В. Малих, І. Морозюк та інші. Але фінансові негаразди перешкодили подальшій участі лубенців в чемпіонатах України. 
     Розпочинати «Сулі» у сезоні 1995-1996 роках прийшлося з самого початку - другої групи чемпіонату Полтавщини. Ще одна команда Лубенщини - «Колос» (Тарандинці) виступала в першій групі області і на деякий час зібрала до себе кращі сили. Але вже у сезоні 1996-1997 років відбулася консолідація гравців в одній команді: «Сула» з головним тренером М.П. Білошицьким грала в першій лізі. До 2001 року лубенська «Сула» проіснувала в обласному чемпіонаті, перебуваючи у верхівках турнірної таблиці, але до призових місць не піднімалася. В команді виховалося нове покоління здібних гравців: О. Забара, П. Куций, Ю. Юрченко, Є. Дрібний, С. Гайдук. У 1998 та 2001 роках «Сула» здобула Кубок області та несподівано розвалилася…
     Два сезони Лубни в обласному чемпіонаті репрезентувала лише команда молокозаводу «Ніка», яку тренував В.І. Шевченко. Здібні місцеві гравці шукали кращої долі в колективах інших міст.
     Та у 2003 році відбулося нове відродження лубенського футболу - створено ФК «Лубни», головним тренером якого призначено А.О.Гришановича. Вже у 2006 році лубенці вибоюють «срібло» обласного чемпіонату і здобувають Кубок, перемігши у фіналі ПЗМС (Полтава).
     У 2007 році ФК «Лубни» посідають третє місце в чемпіонаті і знову виборюють Кубок Полтавщини, перегравши цього разу у фіналі «Горняк» (Кременчук). 2008 рік позначився деяким спадом в місцевому футболі. В розпалі сезону відбулася зміна головного тренера. Команду очолив А.А. Сірик. ФК «Лубни» залишились лише четвертими в чемпіонаті області та на далеких підступах до Кубка.
     У 2009 році команду з різних причин залишили деякі досвідчені гравці, які останнім часом формували її основу: Є. Макаренко, С. Гайдук, І. Морозюк, О. Забара, Є. Дрібний… У підсумку омолоджена команда посіла 2009 року незадовільне - одинадцяте (передостаннє) місце, навіть не догравши чемпіонат. Але з поверненням на тренерський місток досвідченого Анатолія Гришановича у 2010 році почалося поступове відродження лубенського футболу. Молоді вихованці Сірика вже набули досвіду у дорослому футболі, А.О. Гришанович багато зробив для підсилення складу досвідченими виконавцями з інших міст. Підсумкове шосте місце 2010 року створило гарний початок для нового сходження до призових місць вже найближчим часом. 

Сергій Кликовський – прес-служба ФК «Лубни»,  http://fclubny.com